Людей на фесті “на око” було менше, ніж минулого року – вочевидь, через те, що вхід вперше зробили платним. Але дух – той самий, наш, український.

Багато хлопців і дівчат, а також людей старшого віку, яких теж прийшло немало, були у вишиванках. Класно те, що молодь була абсолютно різного вигляду – від “суворо-камуфляжного” до “роздовбайсько-ірокезного”. Продавалися різні сувеніри патріотичної тематики. Грала українська музика. Російської мови навколо – не те, щоб зовсім не було, але хоча б було мало. Зустріла купу знайомих, з деким не встигала навіть вітатися.

Бійці “Патріоту України”, такі суворі-суворі, у “фірмовому” камуфляжі “флектарн”, забезпечували охорону і перевіряли на вході речі людей, щоб не проносили алкоголю. Це дуже ображало декого з гостей вже свідомого віку, які не бачили нічого поганого в тому, щоб принести з собою півлітра чи літр пива і випити його ввечері. Я намагалася пояснити, що якщо не заборонити алкоголь в принципі, як провести межу між тими, хто спокійно посидить з друзями за пляшечкою пива, і тими, хто нажруться і поводитимуться, як свині? Проконтролювати, хто скільки випив, по-перше, неможливо, по-друге, це не менш принизливо, ніж перевіряти речі.

Сама я вважаю, що “хазяїн – барин”, кожен, хто щось організовує, має право встановлювати свої правила, і якщо ці правила мене не влаштовують (а так буває дуже часто) – я на цей захід просто не йду, і всім добре :)

Цього разу я вела гутірку (лекцію) на тему боротьби проти політрепресій (перша за стільки часу лекція не про блогінг – вже цікаво), слухала спогади Ігоря Мазура-Тополі про участь УНА-УНСО у війнах у Придністров’ї, Абхазії та Чечні (відео тут). Знаю Тополю – доволі близько знаю – з 2004 року – і теж почула для себе багато нового, так що він молодець. На жаль, майже не почула виступи Василя Шкляра і В’ячеслава Кириленка, бо добрі знайомі – то одні, то другі – затягали мене спілкуватися :) Шкодую, що не почула, особливо Кириленка – кажуть, відповідав на багато гострих запитань. На вечірній концерт я теж не залишилася, бо мала квиток на потяг.

Зате послухала трохи виступи поетів на літературній сцені. Те, що частина “поетичного” часу наклалася на гутірку Положинського – це було жорстоко! :) Послухати Положинського зібрався майже весь фест. Особливо цікаво було, коли один хлопчина запитав у Сашка, як той поставився до вчорашнього слему під сценою. Було помітно, що Положинському питання сподобалось, бо відповідав на нього довго і охоче. Розповів, що той слем він сам спровокував, що він взагалі є найстаріший в Україні слемер, але що йому подобається, коли це все відбувається креативно, коли у ритм музики штовхають один одного і стрибають на сцену і зі сцени, і це все обходиться без фізичних ушкоджень.

Найбільш зворушливою була зустріч із ветеранами УПА. Ветерани – переважно жінки, бо чоловіків вже мало лишилося. Вони розповідали про свій шлях – у переважній більшості це шлях підпільників – про пройдені ними катування і табори. Одна старенька жінка, пані Соня, розповідала, як її катували – били, видрали все волосся, вона була вся опухла, але присягається, що нікого не виказала…
Ветерани читали вірші про УПА, в т.ч. власні, в тому числі дуже непогані, співали пісні… В кінці їм подарували їхні фотопортрети, зроблені минулого року. Деяких, хто на цих фото, вже зараз з нами немає…

Дуже вдалою вийшла реконструкція партизанської війни повстанців проти енкаведистів – купа фотографій тут: http://bilozerska.livejournal.com/492237.html

Ну і, звісно, організований флешмоб у кінці, коли всі учасники фестивалю сформували собою слово “Бандера”, і цей напис фотографували згори, з параплану…

P.S. Подяка організаторам, зокрема, за подаровані мені книжки – двотомник “Антологія українського націоналізму”. Якраз планувала його купити, а тут – у подарунок. Приємно.

Церква вгорі над парком, де відбувався фест

Це не дорога, це заросла ряскою річка :)

Вхід на територію фестивалю

Афіша

Оголошення про гутірки

Футболочки :)

Збір коштів на побудову пам’ятника Бандері у Луцьку і на порятунок життя важко хворого хлопця

Просто гості фестивалю:

Настільна гра “За волю”

Зустріч з ветеранами ОУН-УПА

Слухають ветеранів. Зліва в центрі Ед Андрющенко, відомий по справі відпилювачів голови Сталіна, справа Ігор Мазур (Тополя)

Пані Соня розповідає, як катували її у застінках НКВД

Ветеранам дарують їхні фотопортрети, зроблені минулого року

Державний гімн

Виступ Ігоря Мазура (Тополі) – спогади про УБК і війни УНСО.

Моя гутірка на тему “Боротьба проти політичних репресій. Як захистити себе та інших?”. Фото Едуарда Андрющенка. Відео викладу трохи пізніше.

Слухачі

З Едуардом Андрющенком

Патріотівці

Хлопці піймали вужика

Реконструктори готуються до виступу (Купа фоток з реконструкції тут).

Коник теж готується до реконструкції і дуже боїться фотоапаратів :)

Гутірка лідера гурту “Тартак” Сашка Положинського:

Літературна сцена. Виступає Артем Полежака

Хтось із учасників літературної сцени

“Я не хотів іти на літературну сцену. А ти?”. Жарти жартами, але насправді сумно – вірші у наш час народу не потрібні…

Наметове містечко, певніше, його маленька частинка

Журналіст Артем Скоропадський

Молодіжні ігри

Флешмоб “Бандера”. Вгорі видно параплан

Ось такий параплан

За командою Ігоря Гузя люди піднімають вгору аркуші червоного паперу і скандують “Бандера – герой!”.

Фото з параплана. Взято у guzj.

В’ячеслав Кириленко та Ігор Гузь

Олесь Доній

Почався концерт

Перші танці під сценою

Сайт “Копичинці”

Високий Замок

Радіо “Свобода”

Відомості.UA

Новинний портал “Погляд”

Новинний портал “Погляд”. Опитування учасників фестивалю

РУХ-ПРЕС

Волинські новини. День перший

Волинські новини. День другий

Волинські новини. ВІДЕО

Волинська правда

Волинський Інформаційний Портал. День перший

Волинський Інформаційний Портал. День другий

Газета.ua

Канал СТБ

 UАргумент

Дьома-блог

Луцьк неформатний. Част. 1

Луцьк неформатний. Част. 2

Коломия ВЕБ Портал. Бандерштат 2011. Щоденник феcтивальника

Фестивалі: Бандерштат 2011: Як українські та білоруські націоналісти слухали спогади ветеранів УПА про визвольну боротьбу

Як вистояти, як втриматися, як і чим боротися за право бути українцем, чи словом чи зброєю, відомий письменник, що славиться своїми патріотичними ідеями Василь Шкляр, розповів лучанам. Не щодня місто приймає у себе таких шанованих гостей як лауреата Шевченківської премії. Тим паче, лауреата, який не взяв визначної нагороди у зв’язку з особистою незгодою з українофобною ситуацією в рідній Державі. Виклик!… Про це пан Шкляр спілкувався з лучанами та гостями міста.

Письменник до Луцька прибув спеціально на фестиваль патріотичного духу «Бандерштат 2011».

Хоча часу на поїздку у митця було замало (у зв’язку з поїздкою до США), він таки поділився ним зі своїми шанувальниками.

До слова, у ротонді в парку Культури і відпочинку імені Лесі Українки, де проходила зустріч, ніде було яблуку впасти, стільки людей прийшло почути пана Шкляра. Спілкування відбулося у вигляді діалогу із публікою.

– Пане Василю, передусім хочу подякувати вам за ваш роман «Чорний ворон», але ще раз хочу подякувати, але нагадати громадськості, що пан Всиль є автором ще багатьох дуже цікавих романів, які теж прошу читати – це «Ключ», «Кров кажана» і роман, за якого я закохалася у пана Василя – «Елементал», безперечно. Свого часу «Елементал» був заборонений вами для перекладу на російську мову. А «Кров кажана» можна перекладати російською?

– Я від самого початку казав, що у мене є одна умова. Якщо ви хочете перекладати російською мовою мої романи, то будь ласка, торгуйте ними на території Росії, десь там у Вологді чи в Саратові, не знаю де, але без права ввезення на територію України, це моя тверда позиція. Зараз деякі заможні люди кажуть, – давай перекладемо роман «Чорний ворон» російською мовою, закидаємо ним Донбас, Крим, хай люди читають, я кажу, – ні. Тому, що той хто захоче прочитати – той зрозуміє, а щоб мій твір ставав інструментом русифікації, то я на це ніколи не піду, то є великий гріх.

– Чи ведеться робота по створенню фільму за романом «Залишенець»?

Так, звичайно, ведеться, це зараз моя найсокровенніша мета – зробити фільм. Я думаю, що він би за доброго виконання мав би, можливо, не менший вплив, ніж книжка, і є вже люди, слава Богу, які готові давати великі кошти. Ви, мабуть, знаєте, принаймні, журналісти точно знають – давно триває всенародний збір коштів на цей фільм, але я завжди кажу: ми ситуацію не врятуємо цим збором. Але це має велике духовне значення. Для мене і одна гривня від учителя дорожча, ніж мільйон від олігарха, бо цей внесок просто означає голос за саму ідею, за цей задум. Слава Богу, що є вже багаті люди, які готові дати гроші і буквально через два дні я відбуваю до Сполучених Штатів, де теж буде активний збір коштів на цей фільм. Я ще вчора казав, що я не зможу приїхати до Луцька, тому що коли в таку далеку дорогу збираєшся дуже надовго, треба багато чого підготувати із документів. Я сьогодні о п’ятій ранку сказав собі: якщо я не поїду на «Бандерштат», то на біса мені та Америка.

Зараз найбільша наша проблема – у режисерові. Багато хлопців мені кажуть, що цей фільм мусить знімати українець. Та бачите, біда в тому, як ви знаєте, що українське кіно в стані занепаду. Впродовж усіх цих років ніхто майже нічого не знімав, а якщо і знімав, то це не вдалося. І в розпачі ми почали дивитися за кордон, зокрема ми звернулися до Єжи Гофмана, автора багатьох відомих вам фільмів, це і «Вогнем і мечем», «Знахар» і багатьох інших історичних фільмів. І на превеликий подив, коли я Гофману запропонував синопсис, тобто скорочений сценарій, він сказав, що прочитає його весь. Це було для мене велике здивування, бо виявляється Гофман читає української мовою, і він прочитав цей роман, він йому сподобався і сказав готувати гроші, але гроші дуже великі будуть, бо це 4 пори року, це фатальні сцени, це коні, маси людей. Потім ще розмовляли з ним деякі впливові люди, починаючи від Віктора Ющенка. Ющенко сказав: «Ну, я ще полечу в Америку, домовлюся з Мелом Гібсоном». Тепер всі шукають Ющенка. Він поїхав до Гібсона.

Попри всі ці сумніви, пошуки, я переконаний, що фільм цей буде, тому що назріла в ньому велика потреба в суспільстві. Знаєте, коли той же Мел Гібсон зняв «Хоробре серце» про Шотландію, то англінізована Шотландія, яка вже забула хто вона є, віддала на перших же виборах (після перегляду цього фільму), 60% голосів за націоналістичну партію, яка до того не набирала і 3%. Кіно ми знімемо, разом з вами! Казали мені хлопці, і це особливо мене тішить, що перші пропозиції про великі інвестиції в фільм пішли не зі Львова, не з Івано-Франківська, а з Дніпропетровська. Коли я приїхав, мене обступили хлопчики з Кривого Рогу, з Дніпра всього. Люди добрі, ви не повірите, оці хлопці, яких ми всі вважаємо загубленими, зрусифікованими, обступили мене і кажуть «Пане, Василю, ми прочитали «Чорного ворона», – скажіть де нам вмерти за Україну?» Я кажу: «Хлопці, ви ще молоді, спершу помріть від кохання, а тоді вже помріть за Україну». «Тоді знаєте, як будете кіно знімать, візьміть нас у масовки, дайте нам хоч у кіно москаля зарізати».

– Не секрет, що можна провести певну паралель між романом «Чорний ворон» і теперішньою ситуацією, що склалася в Україні. І тоді, і зараз провладдя є вороже до України. Який шлях для українців, на вашу думку, більш правильний – брати приклад з тих вояків з «Чорного воїна», зі зброєю в руках відстоювати незалежність і свободу, або взяти приклад з більш успішних світових революцій другої половини ХХ століття, які власне проходили мирним шляхом і отримали те що хотіли?

– Знаєте, я теж, як і багато хто тут, в розпачі думаю про зброю. Звичайно, і ми знаємо, чому ми не та інфраструктура, як кажуть грамотні люди. І якщо зараз зберемося в Холодному яру, досить одного вертольота, щоб випалити весь ліс. Тому звичайно, є інша думка, про так званий мирний шлях. Хоча демократія наша рахітична і взагалі демократія у нас має негативне значення коли при владі не націоналістичні сили. Микола Міхновський, один з батьків українського націоналізму, сказав колись дуже мудру, але таку розпачливу фразу: «Нація, яка не визволить себе до настання демократії, практично шансів не має». Я думаю, що без масового опору Україні не обійтися, але я думаю, що це десь посередині між тим, і тим, про що ми говоримо. Це буде духовний бунт потоптаної нації. Я зараз ні до чого не закликаю, але він може вилитися в різній формі.

– Як ви сприйняли повідомлення, що Тимошенко попросила вашу книгу в СІЗО?

- Нормально сприйняв. Моя дружина питає: «Як!? Вона досі не читала?» Я кажу, – ні, вона ж п’ятий раз буде перечитувати. «Чорного ворона» хто прочитав, обов’язково до нього повертається. Молодець Юля, прочитає «Чорного ворона» і буде ще сильнішою.

– Чи правда, що ви принципово не купуєте російськомовної преси?

– Правда, я взагалі нічого російського не фінансую.

– Чи боїтеся ви, що скоро прийде час нових «Чорних воронів»?

– Чого ж би я боявся? Я книжку написав для того, щоб вони прийшли.

– Чи є зараз на найвищому щаблі політики «залишенці», яким Україна понад усе. Ющенко є таким, можливо інші?

– На найвищому щаблі немає. Якби вони були, ви б про це не запитували. Таких людей здалеку видно і чути.

–Чи вам не заборонений в’їзд до Росії?

– Я туди просто не прошуся.

– Повертаючись до перспектив екранізації вашого роману, хотілося б звернути увагу на таке. Як ви контролюватимете художню якість твору?

– Як я можу впливати? Хотілося б зарубіжну зірку, бо під неї гроші великі будуть давати… Під Гібсона, чи під того Гофмана дадуть мільйони доларів. Під українського хлопця – це буде дешевший продукт… Українця я справді якось міг би контролювати, навіть в останній момент в угоді можна поставити пункт і припинити зйомку. Якщо за це вже візьметься видатний режисер, зарубіжний, я матиму тільки консультативний голос, тому що автором фільму є насамперед режисер, а не письменник, і навіть не сценарист.

– В місті Луцьку міська рада приймала рішення два з половиною роки тому про будівництво пам’ятника героєві України Степану Бандері, на одній із найбільших площ нашого міста. І от коли вже дійшло до початку будівництва, то регіонали і комуністи які, дуже звичайно противляться тому, знайшли інший спосіб перешкодити будувати. Вже почали акцію, що місце не підходить, бо занадто визначне місце і пам’ятник дуже великий, на жаль, велика частина луцької інтелігенції вже почали схилятися до такої думки… Мовляв, давайте поставимо пам’ятник на якійсь тихій вулиці, щоб він був невеличкий… Щоб на день його можна було ховати, а тільки на ніч виставляти, щоб не страшно було, так от, допоможіть знайти рецепт. З регіоналами і комуністами все ясно, а що робити з цими багатотисячними «тьотями-мотями»? (запитання прозвучало від екс мера Луцька Богдана Шиби).

– Хлопці питали мене про озброєну боротьбу, а тут і з пам’ятником все ж таки можна обійтися без зброї, але потрібна дуже активна позиція громадська. Треба злютувати велику громаду. В тому і нещастя українців, що нас патріотів завжди було дуже мало. Як казав Стус «малесенька щупка». Треба гуртуватися і поставити пам’ятник Степанові Бандері там, де хочуть люди. Я завжди казав, і кажу, і хочу завершити і зараз, коли вже дійшла мова до Бандери цим самим. Чому вони так лютують? Служив німцям, служив тому. Хто не служив тим німцям…? Заради своїх національних інтересів, я піду на угоду з сатаною. У Другій світовій війні, воювали УПА на два фронти як всі знають. Проти більшовиків, проти Сталіна, проти Гітлера. І кажуть сьогодні ті, хто вийшов переможцем із тої війни – справа Гітлера програна і засуджена всім світом, справа Сталіна програна і засуджена всім світом. Ідеї Степана Бандери та Шухевича втілилася у перемогу, у незалежність України. Вони вийшли переможцями з тієї війни. Уявіть собі – їх жменя людей, жменя патріотів. Вони вийшли переможцями із такої велетенської Світової війни. Слава Бандері! Слава Україні.

Матеріал підготувала Наталка ПОЛІЩУК

“Волинська правда” 

В суботу на «Бандерштат» завітав Юрій Шухевич, який поспілкувався з учасниками фестивалю, поділився своєми враженнями про сучасну політичну ситуацію в Україні. В неділю на фестивалі всі бажаючі моглм поспілкуватися із відомим українським письменником Василем Шклярем. Більшість питань аудиторії стосувалися його роману «Залишенець. Чорний ворон». Після зустрічі пан Василь підписував свої книги та фотографувався із шанувальниками.

Протягом фестивалю також відбулись зустрічі із Народними депутатами України Олесем Донієм, Тарасом Стецьківим, В’ячеславом Кириленком, відомим українським економістом Андрієм Новаком, президентом Благодійного фонду «Літопис УПА» Миколою Посівничем, членом УНА-УНСО Ігорем «Тополею» Мазурем, відомою блогеркою Оленою Білозерською, лідером гурту «Тартак» Сашком Положинським, учасниками «справи Сталіна» та ветеранами ОУН-УПА.

Окрім основної музичної сцени на фестивалі вперше була присутня ще й акустична, де виступили понад десяток гуртів з різних міст України. Також в програмі фестивалю були традиційні для «Бандерштату» конкурс на кращого стрільця, нічна ватра, татуювання та боді-арт патріотичного змісту та багато іншого. Літературна частина фестивалю була представлена молодими  та вже відомими поетами з різних куточків України.

Традиційно для фестивалю «Бандерштат» Товариство пошуку жертв війни «ПАМ’ЯТЬ» провело військово-історичну реконструкцію бою загонів НКВС із відділами УПА. Згідно легенди війська НКВС увійшовши в село розстрілюють місцевих жителів, підозрюючи їх у допомозі повстанцям. Аби врятувати місцевих жителів відділи УПА наступають на село та звільняють його від радянських солдатів. У відтворенні подій бою було використано вогнепальну зброю яка використовувалась в період Другої Світової війни, яка була заряджена холостими набоями та навіть міномет.

Після військово-історичної реконструкції відбувся наймасштабніший націоналістичний флешмоб в Україні. Учасники фестивалю вишикувалися перед сценою та сформували собою великий напис «Бандера». Кожен мав лист червоного паперу. За командою усі учасники одночасно підняли над головою свої листи, таким чином «зафарбували» напис «Бандера» у червоний колір.

Варто зазначити, що фестиваль був цілком безалкогольний. На «Бандерштаті» не продавалися алкогольні та слабоалкогольні напої, також заборонялося проносити такі напої з собою на територію фестивалю.